Хто є Церква?

«Хто є Церква?»

 

Пропоную порозважати над текстом Святого Письма, який записаний у Євангелії від Матвія 16 розділ з 13 – 18 вірші.

У прочитаному нами тексті, Ісус питає своїх учнів, «За кого, народ уважає Мене?»

Ми добре знаємо цей уривок, добре знаємо це питання. Але що цікаво, чи замислювалися ви над тим де саме Ісус запитує про це своїх учнів.

 

Ісус, чому Ти це питання не задаєш у Єрусалимі? Біля Креста, біля Голгофи? Чому Ти це питання не задаєш на горі Фавор при преображенні? Чому саме в Кесарії Пилипової Ти ставиш таке питання Своїм учням? Що особливого у цій місцевості?

 

Кесарія Пилипова – це на край Півночі від Ізраіля. Ця земля, була особливою тим, що вона мала дуже багато язичеських храмів. То земля де мешкали язичники. Ісус веде саме туди своїх учнів і там їх питає, «за кого, народ уважає Мене».

Ця земля – була подарована Іроду Великому Кесарем в знак того, що Ірод Великий певним чином прислуговував Кесарю. І в знак вірної служби, Кесарь подарував цю землю Іроду. А Ірод побудував там величезний храм, в честь визнання Імператором Риму – Кесаря.

Величний храм, з мрамору. Коли люди дивилися на цей храм, це було наче одне з чудес світу. Ісус бере своїх учнів, і веде їх саме туди, в землю Кесарії Пилипової.

Уявіть собі, на фоні, величних споруд, на фоні храму з мрамору, на фоні, всього того світського. На фоні інтелекту світського, культури, світської освіти Ісус запитує за кого Його вважають?

Учні відповіли: «Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків».

Зверніть увагу, що ті за кого Ісуса вважали – не були простими людьми в Ізраїлі. Це були досить вагомі, поважні люди. Люди які багато чого доброго зробили для Ізраїлю.

Задає Ісус питання учням: «А ви за кого Мене маєте?».  Ісуса турбує відношення до Нього людей.

Часто ми люди, хочемо ходити перед іншими людьми так, щоб нас за когось вважали.  Ми хочемо мати вплив на інших, ми хочемо щоб про нас добре говорили.

Ми часто все робим для того, щоб бути кимось перед людьми. Бо, тебе по іншому сприймають, шанують, з тобою вітаються. Від тебе не відвертаються, тебе поважають, до тебе прислухаються. Якщо потрібно запитати поради, йдуть саме до тебе. Невже це внутрішньо не підіймає тебе як людину? Звичайно підіймає.  Ми усі, хочемо бути кимось. Всі абсолютно. Тому Ісус запитує учнів «а ви за кого Мене маєте?». Ісуса дуже, дуже цікавить відповідь на це питання.

Зауважте, що говорить Петро. «А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого!»

Петро визнає Ісуса за Господа. Що означає визнання? Визнання не можливе без трьох факторів. Визнання Христа за Господа – не існує без трьох основних факторів.

 

  • Перший фактор – має бути той хто визнає.
  • Других фактор – мають бути ті, кому визнають.
  • Третій фактор – має бути той, кого визнають.

Визнання – це той хто визнає когось перед кимось. Петро каже що Ісус є Господь і каже він це перед іншими учнями.

Отож, що таке Церква? Хто ці люди, які входять в Церкву?

Відразу після визнання Петром, Ісуса – Христом, сином Бога Живого, Ісус каже: Петро, ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою і сили адові не переможуть її.

Перед нами відповідь на питання: «на чому будується Церква?» На Петрові, як говорять Католики? Ні!

Церква будується на визнанні Ісуса за Господа.

 

І визнання є визнанням лише тоді, коли визнаєш Ісуса за Господа перед кимось!

Не вдома собі тихенько молися, не вдома лише ти є християнин. Визнання це активна дія.

Ісус каже: Петро, на ось цьому твоєму визнанні, Я будую Церкву. Іншими словами – Церква це люди які визнають Ісуса перед світом. 

І в зв’язку з цим, я задаюся питанням, а як в мене з цим? Цікаво, коли я останній раз і перед ким, я як Церква визнавав Христа, не за пророка, не просто за гарного вчителя чи цілителя, а за Господа?

А ще інший момент дуже цікавий в нашому житті, ми можемо так з вами жити що своїм життям, своїми діями, ми самі блокуємо себе аби визнавати Ісуса перед кимось. Бо нам скажуть, слухай друже, що ти мені таке кажеш? Подивися на себе. Чим ти живеш? Христовим? Не видно!

Устами ти гарно сповідуєш, а серце твоє де? Світ в якому ми живемо,  дуже грамотний сьогодні. Можна гарно говорити, на словах, можна любити усіх. Тільки от інколи, наше життя не співпадає з нашими словами. Життя протирічить тому що ми говоримо.

Церква це люди, які визнають або сповідують Христа. Не в собі, не в душі, а перед кимось, і це активна дія. Це те, що стає сенсом твого життя, ти цим живеш і не можеш по іншому.

Звичайно, усі ми прикладаємо максимум зусиль, за для того, щоб жити так, щоб не соромно було визнавати Христа Своїм Господом перед іншими.

 

Друзі, ще що дуже цікаво, моє визнання Христа говорить про моє спасіння. Зауважте брати та сестри, що Апостол Павло говорить у посланні до Римлян 10: 9-10

«Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння».

Цікаво, моє визнання –  Христа Господом, напряму зв’язано з моїм спасінням.

Не можна бути віруючим лише у душі, десь вдома. Християнин це людина з чіткою позицією! Мовчати про Того, Хто є Твоїм Господом, Хто є Сенсом Твого життя – неможливо!

Чи ви замислювалися коли небудь, чому ми збираємося разом, ми такі різні, можливо, хтось не поділяє наших поглядів, можливо нам не подобається стиль проведення богослужіння, можливо, нам не подобається загальне прославлення. Можливо є щось, що нам не подобається, але ми разом! І ми не можемо інакше. Ми не уявляємо нашого життя інакше.

203 рік від народження Ісуса Христа. Цій молодій особі, було всього 22 роки. Вона недавно народила синочка. Чоловік у неї загинув. І в цьому юному віці, вона зустрілася з християнами. Вони проповідували їй Євангелію. Вона була з багатої сімї. Мешкали вони в Карфагені. Її звали Перпетуя.

Почувши Євангелію, вона з радістю прийняла Ісуса у своє серце. Вона стала готуватися до хрещення.

І варто зазначити, що християнство було на той час заборонено! На той час правив Римський імператор Септимій Север, який був дуже ненависним до християн.

 

У часи його правління відбувалися масові переслідування християн.

Як тільки стало відомо про те, що вона християнка, її разом з її рабинею, арештували. Коли старенький батько до неї приходив, і їй говорив, доню, пошкодуй мою сивину. Заради маленької дитини, яку ти народила, відмовся від Христа. Тобі всього 22 роки, все життя попереду. Я людина багата. Я можу дати тобі усе, хоча ти і так усе маєш, навіщо тобі оці переслідування? Навіщо тобі той Христос? Відмовся! Вона не відмовилася!

І коли вже, перед самою стратою, її батько приходив у в’язницю, падав на коліна і благав, відмовся від Христа, навіщо воно тобі? Заради дитини, відмовся! Вона не відмовилася!

Коли в сина імператора було день народження, і відповідно в честь цього свята зробили таке собі «шоу», її вивели з іншими християнами на арену, і відпустили диких звірів на них. Перпетуя була дуже пораненою від них, але залишалася живою. І тоді, воїн підійшов до неї і вбив своїм мечем.

Чому вона не відмовилася від Христа? Чому вона знехтувала тими перспективами які їй обіцяв батько? Чому вона була готовою пожертвувати тим усім що мала? Тому що вона визнавала Ісуса Христа за Господа.

Вона вела щоденник, і сама описує, як її серце розривалося між благаннями батька дивлячись на свого маленького синочка, і між Христом.

Віра  – це не легко! Віра – це неймовірно важко! Тому що коли є віра, потрібно відмовлятись! Коли ти віриш – це видно оточуючим. Це видно для всіх.

Церква – це люди, які відкрито, активно перед іншими визнають Ісуса за свого Господа і Спасителя, і не лише словами. А їхне життя, воно відповідає дійсності.

Також що цікаво, ніякого визнання не було б, якби Бог не відкрив людям, хто такий Христос. Коли людина отримала віру, чим посилюється і укріпляється віра? Через Святе Письмо! Віра народжується через Слово Боже.

Апостол Павло говорить про те що – Віра від слухання, а слухання через Слово Христове. (Рим. 10:17)

Не нехтуйте можливостями по вивченню Слова Божого. Не нехтуйте загальними зібраннями де читається Слово Боже!

Останнє, на що я хочу звернути нашу увагу.

Церква це єдність. Інколи, ми плутаємо церкву з товариством. Що таке товариство? –  це люди які об’єднанні навколо певної ідеї. Не подобається ідея, і ми шукаємо собі іншого товариства яке буде відповідати тій ідеї яку я сам для себе сповідую.

А Церква це люди які об’єднанні не навколо ідеї, а які об’єднанні навколо особистості. Якої особистості? Навколо Христа якого ми визнаємо за Господа, Спасителя, за Бога.

Друзі, не навколо нас обертається ця особистість але навпаки, ми як християни навколо Нього. Як земля обертається навколо сонця.

Єдність це важлива умова для церкви.

Навколо Кого ми об’єднанні? Кого я визнаю? Кого я сповідаю? Перед ким я сповідую?

Це ті діагностичні питання які кожен має собі поставити. Бо Слово Боже говорить, що не в усіх – віра. (1 Сол. 3:2)

Чому? Тому що пішли десь за емоціями, за враженнями. Тому що у церкві, можна вдало одружитися, заміж вийти. Тому що тут, просто добре. Гарне суспільство. Один одному допомагають.

Отож, як висновок, я хочу сказати: що то є церква? Церква це люди! Люди, які сповідають Ісуса Христа за Господа перед іншими людьми. Церква це люди, які підбадьорюють один одного в слідуванні за Господом!

У в’язниці Перпетую, підбадьорювали і диякон і пастор який там був. І дивлячись на оцю величезну єдність, дивлячись на велику любов віруючих один до одного, до них приєднався вояка, який охороняв їх. Він також увірував і сповідав Ісуса Христа – Господом. Він разом з тими, кого до недавна ще охороняв –  був знищений, там на арені.

Хай кожного з нас Господь благословить, розуміти хто ми є як Церква. Нехай допоможе мати єдність один з одним, навколо особистості Христа. І головне- визнавати Ісуса Христа особистим Господом і Спасителем перед іншими.

Амінь!